ЕТНОГРАФІЧНИЙ КОД АНДАЛУЗЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

У статті аналізується етнографічний код андалузької ідентичності в іспанському пісенному дискурсі. На основі аналізу 150 текстів пісень виокремлено ключові мовні маркери (етноніми, музичну термінологію, святкову лексику), що формують регіональний образ Андалусії. Досліджено механізми культурної міфологізації та роль локальних традицій у конструюванні національного бренду. Особливу увагу приділено функціонуванню етнонімів, пов’язаних із ромською культурною спадщиною, які у пісенному дискурсі виконують роль символічних індикаторів «андалузькості» та відтворюють уявлення про історичну тяглість, екзотизацію й романтизацію регіональної ідентичності. Проаналізовано також лексику, що позначає специфічні елементи музичної культури фламенко (ритмічні формули, назви стилів і виконавських практик), які функціонують як знаки автентичності та культурної традиції, закріплюючи в мовній формі характерні риси андалузького музичного простору. Показано, що в іспанських піснях Андалусія постає не лише як географічний регіон, а як культурний міф, сформований через повторювані символи, образи та мовні формули, що включають мотиви свят, танцю, пристрасті, свободи й традиційного способу життя. З’ясовано, що пісенний дискурс виконує важливу роль у репрезентації та популяризації регіональної ідентичності, оскільки поєднує елементи масової культури з локальними етнографічними знаками, завдяки чому формується впізнаваний культурний код, який функціонує як інструмент символічного конструювання образу Андалусії у національному та міжнародному культурному просторі. Отримані результати засвідчують, що мовні маркери етнографічного коду виступають ефективним засобом трансляції колективної пам’яті, культурних стереотипів і регіональних цінностей, а пісенна творчість стає важливим медіатором між традиційною культурою та сучасними формами масової комунікації.