БЕЗПЕКА: ЕТИМОЛОГІЯ КОНЦЕПТУ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню етимології концепту безпека в українській лінгвокультурі, а саме – реконструкції морфологічної форми й семантики первинних лексем, які лягли в основу вербалізації цього концепту. Автором з’ясовано, що лексема безпека має праслов’янське коріння, а її морфеми – праіндоєвропейське. Первинною лексико-граматичною формою на позначення концепту у слов’янських мовах слід вважати сполучення іменника *pex/*pek із прийменником bez. Конструкція такого типу могла виникнути ще у праіндоєвропейський період, оскільки відповідні концепти у багатьох європейських мовах побудовано за подібною концептуальною схемою.

Лексема *pex/*pek первинно мала синкретичну семантику, позначаючи і загрозливі фактори, символом яких виступав вплив вогню на тіло людини, і негативні фізичні та емоційні переживання людини, спричинені цими факторами. Дослідження виявило, що прийменниково-іменникова конструкція також могла бути концептуальною метафорою, у якій іменна частина – ім’я божества, що уособлює небезпеку. Лексеми безпека, bezpeka, bezpek, bezpech слід вважати архаїчними варіантами іменника – імені концепту.

Семантика досліджуваного концепту відображає давнє практичне й символічне значення вогню у житті ранньої індоєвропейської спільноти. Автором висунуто гіпотезу, що первинною лексемою, що мала корінь *pex- (у подальшому – *pek-) був вигук *pex, який, відтворюючи звук спалаху вогню, слугував застережним сигналом про небезпеку через апеляцію до попереднього досвіду фізичного й емоційного болю людини.

Результати дослідження є відправною точкою для аналізу дериватів кореня *pex-/*pek-, що мають безпековий зміст, на матеріалах різних індоєвропейських мов з метою перевірки висунутої гіпотези.