Це застарівша версія, яка була опублікована 2022-12-05. Прочитайте найбільш нову версію.

ІРОНІЯ ЯК ДИСКУРСИВНА ВПЕВНЕНІСТЬ / НЕВПЕВНЕНІСТЬ

Автор(и)

Ірина Смущинська доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Міністерство освіти і науки України) 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14
Ірина Циркунова кандидат філологічних наук, асистент кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Міністерство освіти і науки України) 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14
Оксана Вронська асистент кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені Миколи Зерова Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Міністерство освіти і науки України) 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14

DOI:

https://doi.org/10.17721/2663-6530.2022.41.17

Ключові слова:

іронія, непевність, невизначеність, дискурс, імплікація

Анотація

Стаття присвячена іронії як мовному засобу, яке позначене невизначеністю та ідеальному інструменту вираження критичного ставлення автора до певних політичних, суспільних, моральних явищ у непрямий і прихований спосіб. Теоретичні аспекти, викладенні у вступній частині, проілюстровані в основному тексті статті на прикладі літературних творів французьких письменників Оноре де Бальзака, Теофіля Готьє, Клода Руа, іспанських письменників Каміло Хосе Сели, Карлоса Руіса Сафона та мозамбікського письменника Міа Коуту.

Особистий внесок авторів полякає в розгляді іронії як універсальної мовної категорії, притаманної різним мовам (у нашому випадку, іспанській, французькій та португальській), різним стилям (у статті проаналізоване вживання іронії в літературних творах та засобах масової інформації) та для різних літературних течій (романтизм, реалізм, модернізм та постмодернізм).